Офіційний сайт Львівської обласної організації партії

 

Федеральний канцлер ФРН (1949-1963 рр.), мiнiстр закордонних справ (1951-1955 рр.). Правлiння Аденауера склало цiлу епоху повоенного вiдновлення Захiдноi Нiмеччини, створення ФРН, ii вступу в Захiдноевропейський союз i НАТО. У 1955 роцi встановив дипломатичнi стосунки з Радянським Союзом. Конрад Аденауер народився 5 сiчня 1876 року в Кельнi у родинi секретаря мiського суду. Вiн був третiм сином у родинi. Пiзнiше народилися ще двi сестри. Добропоряднi батьки Конрада сповiдали католицьку вiру. Дiтям передалася iхня набожнiсть, вiра i моральнi цiнностi. 5 березня 1894 року Конрад закiнчив навчання в гiмназii Святих апостолiв у Кельнi, потiм навчався на юридичних факультетах унiверситетiв Фрайбурга, Мюнхена i Бонна (1894-1897 рр.). Пiсля складання державних iспитiв вiн працював у прокуратурi мiста Кельна судовим асесором, а потiм у конторi адвоката Каузена (1903-1905 рр.).

Конрад мрiяв стати нотарiусом, але вдалий шлюб змiнив його плани. 20 сiчня 1904 року Аденауер одружився з Еммою Веер, яка походила зi знатноi кельнськоi родини. Шлюб був укладений бiльше за коханням, нiж за розрахунком. У чоловiка i дружини народилися два сини i дочка. Однак сiмейне щастя тривало недовго - хвороба прикувала до лiжка дружину. Лiкарi виявилися неспроможнi. У 1916 роцi Емма вмерла. Iй було лише тридцять шiсть рокiв. Полiтична кар'ера Аденауера складалася вдало. У 1906 роцi вiн став десятим помiчником бургомiстра Кельна i вiдав мунiципальними податками i зборами. Потiм його призначають першим помiчником бургомiстра (1910 р.), бургомiстром Кельна (1917 р.). Кайзер Вiльгельм II присвоiв йому звання обербургомiстра. Мунiципальнi радники не помилилися у своему виборi: Кельн перетворився у великий центр рейнськоi iндустрii, що динамiчно розвивалася. Але саме тодi Аденауер писав: "Я страшенно сумую за своею Еммою, менi ii бракуе. У молодi роки я жагуче мрiяв про велику кар'еру. Зараз я поважна людина, але, Боже, який я самотнiй...". Але самiтнiсть протривала недовго: Аденауер у 1919 роцi одружився з дочкою знайомого лiкаря, Августиною Цинссер, яка на 20 рокiв була молодшою вiд нього. Народилися ще два сини i двi дочки. Вони росли i виховувалися разом з дiтьми вiд першого шлюбу. Глава родини багато часу придiляв дiтям. У родинi панували взаемоповага i доброзичливiсть.

Першi роки перебування Аденауера на посадi кельнського бургомiстра збiглися з поразкою Нiмеччини в Першiй свiтовiй вiйнi i укладенням принизливого Версальського миру. Вiн не раз висловлював здивування: заради чого благополучна i розвинута Нiмеччина вплуталася в настiльки масштабну i небезпечну сутичку. Аденауер працював по вiсiмнадцять годин на добу, органiзовував життя в нових умовах. Вiн мрiяв перетворити Кельн у великий i красивий центр Рейнськоi областi. I багато що йому вдалося.

Обербургомiстр став вiдомою в краiнi фiгурою. Його обрали президентом Державноi ради - дорадчого органу з представникiв провiнцii в Берлiнi. У 1926 роцi Аденауеру запропонували посаду канцлера. Вiн вiдмовився, тому що не подiляв поглядiв нацiонал-соцiалiзму. З приходом до влади Гiтлера 13 листопада 1933 року Аденауер був змiщений з посади бургомiстра Кельна. Побоюючись арешту, вiн переiжджав з мiста в мiсто, поки нарештi не осiв з родиною в Рендорфi - мiстечку, розташованому на березi Рейну, неподалiк Кельна. Аденауер не приеднався до жодноi антинацистськоi групи. Вiн вiдмовився брати участь у змовi проти Гiтлера, тому що не вiрив у успiх.

У липнi 1944 року, пiсля невдалого замаху на Гiтлера, Аденауера заарештували. Однак допит показав його непричетнiсть до змови. 26 листопада 1944 року його було звiльнено. Перед самим кiнцем вiйни його знову заарештували й вислали до концтабору неподалiк Кельна. Старшому синовi, що служив у вермахтi, вдалося домогтися звiльнення батька. Дiйсна полiтична кар'ера Аденауера почалася пiсля вiйськовоi поразки Третього рейху. У березнi 1945 року американський комендант Кельна запропонував Аденауеру виконувати обов'язки бургомiстра. Вiн погодився.

У 1948 роцi на окупованiй американцями, британцями i французами територii Нiмеччини були утворенi 11 захiднонiмецьких земель. У Боннi почала роботу Парламентська рада, президентом якоi обрали Аденауера, як голову й одного iз засновникiв Християнсько-демократичного союзу (ХДС). Християнський свiтогляд, орiентацiя на захiднi духовнi цiнностi привертали увагу нiмцiв з рiзних соцiальних шарiв. Аденауер виступав за ринкову економiку. Ознайомившись з лекцiями баварського професора-економiста Л. Ерхарда, вiн разом з представниками ХДС узяв на озброення теорiю соцiального ринкового господарства.

Почалася холодна вiйна. Возз'еднання Нiмеччини вiдсувалося на невизначений час. Логiка полiтичного розвитку вела до формування захiднонiмецькоi держави. 23 травня 1949 року була прийнята Конституцiя Федеративноi Республiки Нiмеччини, а 15 вересня 1949 року з перевагою в один голос федеральним канцлером був обраний 73-лiтнiй Конрад Аденауер. У 1948 роцi померла його дружина Августина. Вiн залишився у колi сiмох дiтей i численних онукiв. З 1951 по 1955 рiк Аденауер одночасно займав i посаду мiнiстра закордонних справ. Повернутися в мiжнародне спiвтовариство було зовсiм не просто - потрiбно було перебороти вiдчуження краiн, що постраждали вiд нiмецького фашизму. Це стало головною метою дипломатii першого канцлера ФРН. Краiна поступово скидала окупацiйнi пута i здобувала незалежнiсть.

2 травня 1951 року ФРН стала засновницею Европейського об'еднання вугiлля i сталi - прообразу Евросоюзу. Аденауер здiйснив першi офiцiйнi вiзити в Париж, Рим, Лондон, а через два роки - до Вашингтона. 10 вересня 1952 року в Люксембурзi вiн пiдписав угоду про репарацiйнi платежi, у якiй передбачалася допомога молодiй державi Iзраiль. Переборюючи опiр полiтичних супротивникiв, 5 травня 1955 року ФРН стала членом НАТО. У тому ж роцi, зi вступом у силу Паризьких угод, пiдписаних 23 жовтня 1954 року, для ФРН закiнчився перiод окупацii. Майбутне Европи канцлер бачив у сполученнi рiзних типiв економiк, у постiйному обмiнi духовними i культурними цiнностями.

Виступаючи в бундестазi i пояснюючи причину незгоди з пропозицiями Радянського Союзу про скорочення озброень i закликаючи вiдхилити пропозицii фракцii СДПГ про вiдмову вiд провадження в життя передбачених паризькими угодами заходiв для ремiлiтаризацii Захiдноi Нiмеччини, Аденауер говорив: "Я, канцлер ФРН, як i ранiше, проти демiлiтаризацii краiни... Ми подбаемо про те, щоб нi соцiал-демократи, нi комунiсти нiколи бiльше не прийшли до влади". При цьому вiн заявляв, що уряд Бонна за будь-яких обставин виконуватимиме вiйськовi зобов'язання, що випливають з паризьких угод. У вереснi 1955 року Аденауер вiдвiдав з офiцiйним вiзитом Москву. Усi правила протоколу: ритуал почесноi варти, виконання гiмну республiки, пiдйом у Кремлi державного прапора ФРН - були дотриманi.

Пiсля вiйни в Аденауера з'явилися думки про можливiсть мирноi взаемодii захiдних краiн i Радянського Союзу. Iлюзii швидко розсiялися: свiт розколовся на два табори з рiзними свiтоглядами, етичними цiнностями i полiтичними завданнями. Протистояння двох систем наростало. У його епiцентрi виявилася розколота Нiмеччина. Аденауер твердо вирiшив, що нейтральна позицiя нiмцiв у такiй ситуацii неможлива: Нiмеччина буде iз Заходом. У едностi з Заходом канцлер бачив i передумови вирiшення питання про возз'еднання краiни. Вiн виступав проти будь-якого компромiсу з комунiстичною iдеологiею i планово-розподiльчою системою господарювання. Об'еднану Нiмеччину бачив тiльки в союзi з захiдним свiтом i вiдкидав усi плани ii нейтралiзацii. Визнаючи роль Радянського Союзу у свiтi, його вплив на вирiшення нiмецького питання, Аденауер пiшов на встановлення дипломатичних, а потiм i торговельно-економiчних вiдносин з СРСР. На переговорах у Москвi вiн шанобливо ставився до радянських керiвникiв, не дозволяючи при цьому виходити за рамки рiвноправностi.

Переговори з Хрущовим пройшли успiшно. Останнi 10 тисяч нiмецьких вiйськовополонених i 30 тисяч iнтернованих повернулися на батькiвщину. Мiж СРСР i ФРН були встановленi дипломатичнi вiдносини. Авторитет Аденауера постiйно рiс. ХДС/ХСС чотири рази пiдряд вигравали парламентськi вибори. Керiвники захiдних краiн сприймали Аденауера як рiвноправного i шановного партнера. Особливо тiснi вiдносини склалися в Аденауера iз Шарлем де Голлем. Вiнцем дипломатичноi кар'ери Аденауера стало 22 сiчня 1963 року, коли канцлер ФРН i президент Францii обiйнялися на Елисейських полях. Столiтню мiжнацiональну ворожнечу була переборено. Аденауер i де Голль пiдписали угоду про дружбу. "Не забувайте, - вимовив тодi Аденауер, - що я - единий нiмецький канцлер, який перед усе ставить еднiсть Европи, а вже потiм своеi власноi держави. Я готовий пожертвувати нiмецьким возз'еднанням, якщо ми створимо i увiйдемо в сильний захiдний табiр. У взаеморозумiннi мiж Нiмеччиною i Францiею знаходиться европейське майбутне". У 1961 роцi Аденауер говорив: "Наша мета, щоб у майбутньому Европа стала единим домом для всiх европейцiв, щоб в она стала житлом волi".

Единою великою невдачею Аденауера була неможливiсть перешкодити зведенню Берлiнськоi стiни, що роз'еднала нiмецьку державу. 15 жовтня 1963 року Аденауер пiшов у вiдставку з посади федерального канцлера. Вiн керував краiною 14 рокiв. 15 жовтня 1963 року вiн виступив з останньою промовою як федеральний канцлер. Наступнi чотири роки життя вiн провiв у колi родини в Рендорфi, хоча й протягом трьох рокiв продовжував очолювати ХДС.

Аденауер писав мемуари i доглядав за садом - вiн вiдомий не тiльки як полiтик, але i як автор ряду агрономiчних нововведень. Вiн вiдрiзнявся помiрнiстю в усьому, прихильнiстю до родини i суворим самоконтролем. Щодня з 9 години ранку i до вечора працював у своему кабiнетi в палацi Шаумбург. Пiд час передвиборних кампанiй вiн iздив краiною, i люди охоче слухали його. Цей полiтик умiв маневрувати, iнодi хитрити, наполягати i переконувати, вислуховувати iнших, а прийнявши рiшення, жорстко вимагати його виконання, i в той же час не давати приводу для звинувачень у диктаторствi, порушеннi конституцii i демократичних норм.

19 квiтня 1967 року Конрад Аденауер помер у вiцi 91 року. Перед смертю вiн встиг вiдвiдати своiх давнiх друзiв-полiтикiв у Парижi, Римi, Лондонi i Тель-Авiвi. Вiн говорив: "Для мене найважливiше за все проста людина. Якщо мене розумiють, то моя цiль досягнута. Смертi не боюся, от тiльки цiкаво, що буде з Нiмеччиною i Европою, коли мене не стане".

У квiтнi 1967 року на церемонiю поховання у Бонн прибули президент США Джонсон, генерал Шарль де Голль, прем'ер-мiнiстр Великобританii Вiльсон, глави всiх захiдних европейських i бiльшостi азiатських, африканських i латиноамериканських краiн.

Умiле використання складноi зовнiшньополiтичноi кон'юнктури висунуло Аденауера в число видатних дiячiв сучасностi. Уiнстон Черчiль говорив, що Аденауер - найрозумнiший нiмецький державний дiяч з часiв Бiсмарка.